1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Творчість
І. Тебе покликав вітер в височінь. Я плачу. Ти розгублено мовчиш: Тобі не личать сльози… Ну так що ж? – За двох відплачу. Серця не тривож.   Тебе покликав вітер…
Здрастуй, ровеснику! Ти розчинився у квітах. Це ж так давно твоє тіло горнулось до них. Маки лилися із вуст у долоні весни перші прогалини темні фарбуючи в літо.   Здрастуй, ровеснику! Як ти любив теплу землю, як до неї припав, коли небо хиталось, мов дзвін. Крик останній до неї й до неї останній уклін… Як до неї припав! І лишилась…