1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Творчість
Не розтулити спечені вуста.І попіл полину спада під ноги.Над степом потолоченим літаНечутний стогін. Стихає плач. І блякне біль в очах.І сонце встигло висушити коси.За кожним кроком падають на шляхЧервоні роси. Чи сповнено приреченість лиху?В степу безмежнім тане слід кривавий.Ростуть услід на Чорному шляхуЧервоні трави.
Білим по білому – губиться в далині.Білим на біле ляга в ковилу засторога.Що не стібок – трохи світлі і ледь сумні,Виповідають мені рушники дорогу. Але шукати – речено по межіФарб і вагань. Кольорів і благань корогви.Маки цвітуть. А між ними ростуть чужі,Вітром принесені квіти у льон потроху. Поки цвітуть – то немовби й не йшли здаля.Мов народились і тут випивали…