1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Творчість

І до прощання – маленький крочок
Мовчи. Тримайся. Дивися в очі:
Іще не смуток – лиш тінь печалі.
Не варто знати, що буде далі.
І вуст торкати буденним жартом
Тобі не варто. Мені не варто.
Прибій крізь пальці втікає біло.
Прибою зовсім немає діла,
Що в цьому морі – такім безкраїм –
Тебе немає. Мене немає.
Цього мовчання п’ємо хвилини:
Тобі краплину. Мені краплину.
Так, мовби більше цілого неба
Тобі не треба. Мені не треба.
Вже вкотре – вкотре! І знову – знову –
Є біль і ніжність. Немає слова.
Приймає море в струмкі тенета
Мою монету. Твою монету.
Відтак лишилось – дивитись в очі.
І до прощання – маленький крочок.

14.08.07

Нема. Не треба. Бачиш? Все так просто,
Немовби їсти синій виноград,
Немов переживать хворобу росту,
Де все – вперед, і хоч би крок – назад.

Нема. Не треба. Вихололі сходи.
Докір сумління – може, восени.
А на тепер – наворожить погоди,
В яку немає жодної вини.

І так – летиш. Тепла – легенькі схлипи.
Вогню й роси – та не для боязких.
І ти не схибив. І ніхто не схибив.
І не навчився їстоньки з руки.

Відтак – вогонь, що стерпить і закреслить,
І море, що і дасть, і відбере…
І лиш триває безсумління чесне
Та перше листя падає з дерев.

Серпень 2008