1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Творчість
Це було так реально – кохатися в травах,Жадібно цілуватись і позбуватись тривог,Тепло і сонно брести, забуваючи справи,Берегом сну, де нас врешті лишили удвох.   Мовби нам янголи стежку шовкову стелять.Мовби усі берегині – обабіч нас...Впасти у зливу, забігти в найближчий ґанделик,Пити і пити, не чуючи смаку вина.   Це напливало марою – і напівтонами.Так опливають лиш сни – мов опали…
Раптом пригадуєш, як же це боляче – бути. Знаєш водночас, який це солодкий біль – Так, ніби в грудні зливаєш вина із бутлів, Ніби свідомості знов програєш двобій.   Ніби укотре себе не чекаєш довше, Аніж належних 15 чемних хвилин, Ніби з долонь для води підставляєш ковшик (Ну не вписати “горня” в цей заплав ковили!)   Потім спиняєшся. Тихо стаєш…