1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Творчість
А плакати – не треба, бо не час.Бо не існує вистражданих звуків.Бо рвуться в небо випростані руки.Бо снігопад минається в очах.   І так – по всім, неначе в сонну безвість,У цю незмінну безіменну стиньТи опадаєш збанкрутілим Крезом,Рятуючи сліди свої і тінь.   Отож – не плач. Тебе таврує віра.В тобі мовчать неспалені хрести.В тобі пливуть колодами кумири.В тобі минають…
На цей дрібнюній мерехтливий снігМелодіями кроки перехожихЛягають, наче спомин по весніЙ по тім, чого згадать уже не можеш.   Сліди, що припадають до снігів –Дзвінке staccato... Стишене legato... —Впадають в зиму, наче в береги,Мов кода в незакінчену кантату.   Дерева, мов тенета на зірки,Чекають, зачаровано-застиглі...В зимову ніч на відстані рукиЛелітками вціловуються стигми. 20.01.04