1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Творчість
Мовчальний тиждень усе триває. Кавалки тиші, мов лід, поколото. Багатих купа на німування. Мені не треба такого золота.   От тільки скарги ніхто не прийме. Усі у змові. Тож гра – триває. Я забуваю твої обійми. І пальців пахощі – забуваю.   Така сторінка – не перегорнеш. Почни спочатку. Сумнівна втіха… І лиш пульсує в моєму горлі Затерплий дзвоник твойого…
І єдине, що залишилося – Степ. Всім подяка: йому закривавлено груди Тільки знаєте – зерно. Воно все одно проросте І прихилиться. Тим – кого майже не буде   Я не знаю, до кого я зараз кажу Але в силу колосся я вірю ще більш, ніж у Бога Котрий плаче й сміється попри ілюзорну межу За якою уже – окрім Степу…