Переддень золотих березневих веснянок.
Передранок весни, що сховалась у сні...
Ти не сніг, але танеш – безболісно танеш
Ледь помітною тінню на білій стіні.
Ти не знаєш, чому, ти не знаєш, навіщо.
Ти не маєш для цього підстав і причин.
Опливаєш безшелесно – тихо й торішньо,
Розчиняючись в водах, розлитих вночі.
По тобі – не плачі, не пісні, не минання
Всіх існуючих згадок, чи знаків, а чи... –
По тобі відійдуть, наче казка остання,
Золотих журавлів невагомі ключі.
Але ти не зважаєш на це умирання,
В тебе є небуття і народження знов –
І, всотавшись в весну, до останньої грані
Ти злітаєш хмаринкою в сонне вікно.
12.03.04