Поворожили зорі над тобою –
Ще, мабуть, у колисці ти лежав…
Синашу мій, козаче мій, мій вою!
В волоссі – сонце з пахощами трав.
І навіть в чубі віє непокора.
І пісня ж так і рветься у степи!
Там, за горами, кінь росте. Вже скоро.
Вже скоро, синку. Вітру не схопить.
А ти іще і сам того не тямиш,
Ти ще міський – від чуба до штанців,
До вулиць і авто…
– Дивися, мамо,
Там вершник в небі! Я мовчу. Засів –
Той, з правіків, дає вже перші сходи,
Такі вже сильні, хоч іще малі.
Це ж зерна ще нема. А як зародить,
Як схилиться колосся до землі!
Ген, коні протоптали там, між вії,
Чи Чорний, чи Чумацький світлий шлях…
І тільки ковила на дні сивіє
В темновишневих сонячних очах.