Сотають світло усміхи віконниць.

Дарує сни твоє найкраще літо…

Пощо тобі різець, Пігмаліоне?

Різець мене не в силі оживити.

 

Печаль творіння – як не усміхайся.

Безсонна ніжність – завше і сьогодні.

Торкають мармур пальці – пальці майстра,

Такий прекрасний. І такий холодний.

 

А ніч – вона сміється і співає.

А ніч – своє: про пестощі і ласку…

Торкнися вуст. Відчуй, як оживає

Самим тобою витворена казка.

 

Ми будемо – як боги і як діти

У мить, коли прокинуся твоєю –

Дарунок золотої Афродіти.

Пробуджена тобою Галатея.

 

22.06.12