І було щось пташине
в прозорому злеті тім
Щось таке невловиме,
на думку схоже, либонь.
Ейфорія минає. А те, що по ній
лишилось, –
Божевілля. Чи біль. А якщо пощастить –
любов
А в кадильниці ночі
курились духмяним димом
Білі пахощі тіл,
охоплені світлим вогнем
Ейфорія минає. І в погляді
світить німо
Те, що не проминуло
І, певно, уже не мине
І у зливі цілунків,
і в спазмах веселого болю,
І у всіх шепотіннях,
надпитих при самих вустах
Ейфорія минає. Лягає крупинками
солі
І щасливе мовчання
І темна терпка самота
І було щось пташине – чи легкість,
чи спів, чи крила,
Чи розпачлива певність,
що все устаткує Бог…
Ейфорія минає. А те, що по ній
лишилось
Називайте, як хочте.
А я таки знаю – любов.
16.09.99
публікується вперше