Ця зупинка – на мить.
Я допоки іще не здалася.
Я прип’ята до шляху.
Він знову озветься луною.
Мов Ісіда – Осіріса,
тіло розчинене в часі
Я складала тебе
із частинок,
відшуканих мною.
Той, що був Менестрель, –
лиш вуста твої мав,
а не серце
Той, прегарний, мов бог –
лише розум розпечений твій
Той, з ким дихала в такт, –
повелитель неспіваних скерцо
Пропікав твоїм поглядом
з ніби змежованих вій
Той, хто знав всі слова,
навіть доти несказані мною
Певно, серце твоє
вколисати намарно навчавсь
Той, для кого була
лиш покірною
пальцям струною –
Він був руки твої,
що спиняли і довжили час
Той – ловець у серцях,
відкривач ще не торканих мушель,
Легковажний хлопчак
за три кроки
до вступу у гру
Колисав у собі
твою доки ще приспану душу
Той, хто жив – мов творив,
не жалів твоїх стомлених рук
Ну а я – у сакви
покладу і бреду,
мов сновида
Певно, вчила дарма
анатомію добре колись
Реставратори вже
обступили чи – тінь – чи – Ісіду
А скількох же річок
Мої губи іще не пили?
26.02.09