04 лютого 2020

Впадуть на кригу спалахи вогню

Друк
Оцінити
(5 голоси)

Впадуть на кригу спалахи вогню,

Зітхнуть дерева чорним верховіттям…

За німоту я відстань не виню,

Лише себе — за неспроможність вити.

Цей вовчий блиск моїх сліпих очей —

Він не від сліз, скоріше, від несліззя.

А в слід мені — цей свист. І ще! І ще!

І постріли поламаного хмизу.

Мене жене мій відчай у степи —

Туди, де самота. Де квилить вітер.

Де вовк, агонізуючи, хрипить

В моїх легенях, відчаєм пробитих.

О, як мене цей спокій обійма!

Яким нестерпним світ волає зойком,

Що я тепер сама! сама!.. сама!!! —

На всі віки розлучена із вовком.

Повернутись нагору