Коли повернуло назиму
І вимело всіх птахів,
На мене чомусь образилась
Одна з чотирьох стихій.
Чи то у зв”язку з вологістю
Від вилитих мною сліз,
Чи то з почуття обов”язку
Тримати мене в теплі,
Чи страшно було, і радісно
Робити шмаття з тенет...
Коротше, вогонь образився
Й почав допікать мене.
Боюся заснути ввечері:
Горнята з-під кави – в ряд.
І руки мої попечені,
І прилади всі горять,
Конфорки сичать ображено,
Пожежник кричить: “Ура!”,
І пахне в повітрі смаженим.
Чи шмаленим – як там тра?
Не знаєш, згориш чи зваришся.
Спитати б: “за що?”, “чого?”.
Давай мирову, товаришу,
Веселий, ясний вогонь!