Ця ніч – ін’єкція,
мов вітамін бе-шість:
Потроху вводять.
Ти мрієш, що все закінчиться.
Болить сідницям.
Спині. Ледь-ледь – душі.
Волога губка,
ти знаєш: по тому – в Миньківці.
Чи то – в Бориспіль.
І там застигать, мов крем,
зв’язавши в купу
все те, що чомусь не ліпиться.
З можливих знаків
ти будеш – лише тире.
З можливих станів –
ти будеш благеньким літеплом.
Одне втішає:
ця безвість таки мине.
Одне відомо:
ти звідси не хочеш випасти.
І лише тінню:
минає. І це – мине.
(Погладить тінню.
І стане останнім прихистом.)
25.12.03