Сонце в’яне на заходi
Пурпуровою квiткою…
Я вичерпую заходи,
Шитi бiлою ниткою:
Дописавши листи мої,
Розсилаю їх птахами,
Пiснi, ще недостиглої,
Напiвкрильцями змахую.
В шибку мозку натомлено
Я словами достукую,
Притискаюсь до комина –
Грiю душу розпукою.
Ворушу недоторкане –
Хай це так ризиковано:
Вiдголоском приборкую
Слух, давно атрофований.
Недовiр’я – з галактику,
Розумiння – iз зiрочку…
На прозорому клаптику
Нiжнiсть усмiхом вирiжу.
Стiльки ран – не притулишся:
Душ недосить незайманих…
Стоїмо серед вулицi
Я i ти. Розмовляємо.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)