Дві самоти… який кумедний збіг.
Інет щораз дає невчасні збої.
Цей вечір подаровано тобі.
Відтак і ніч – датовано тобою.
А ще – мовчанням, сповненим пітьми.
І мерехтінням усміху на фото.
Мелодіями в лініях німих.
Мовчанням, не прочитаним по нотах.
І мною, що попри зароки всі
До ранку виворожує на каві.
Невлад мовчу… У чашку сиплю сіль…
Все добре. Правда. Тільки – нецікаво.
Все так – моїй невчасності у такт
Обірваний мотив змовкає гордо…
І схлипує маленька самота
В останньому невзятому акорді.
17.05.12