Я от думаю –
стільки ніжного
Неймовірного,
незбагненного
Мов не стало
мене, колишньої,
Полоненої
Полонила – я
Виціловують
трави стеблами
Прихиляючи
ніч до всесвіту
Звідки стільки аж
дива теплого,
Опівнічного,
безсловесного
І лиш зорі всі –
у сторожу нам,
Долі свідками
випадковими
Мій некликаний,
неворожений…
Незворотністю
подарований