1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
04 січня 2021

Крила

Оцінити
(1 голос)

І. Я маю печальний досвід.
Не треба більше безумств.
Вже стільки скапало воску,
Вже стільки пір’я внизу.
Зирну – пропече, мов постріл:
Це ж мій незагойний слід –
Подушка на кожну постіль
Закоханих при землі.
Мені і вночі не темно, –
Вже стільки там тих свічок…
І знову – та сама схема:
Зустрітись. Гукнути: - Що,
Летімо туди, до сяйва?
Зустрітись: крило, рука..
– Не бійся, ні-ні, це зайве!
О, світку мій!..
Знов – Ікар.

 

ІІ. А ті подушки –
Такі вже м’які та пишні.
Не бійся пітьми –
так ясно горить свіча.
Я зараз прийду.
Я просто подихати вийшла:
Бракує повітря
шаленим моїм ночам.
Ні-ні, не тривожся,
уже не вернути чарам.
Уже і не згадую.
Може, коли-не-коли:
Давно це було.
Втомилась втрачати пару.
Боялася лету.
І хтось мої крила спалив.
То що, як світання? –
мене вже не кличе світло,
Хіба що заплута
промінчик в моїй косі.
Я щойно із саду.
Роса на щоках? То витри.
Не хочеш літати –
ходи по землі, як всі.

 

ІІІ. Ви бачили калічну птицю?
Гукне небес високий злам,
Вона рвонеться… Не летиться:
Немає другого крила.
Ще мить, ще змах… Та ні, несила.
Співай, співай же, не мовчи!
Правічна пам’ять скніє в тілі –
Про змах. Про зліт. Про височінь.
А сил – лише здригатись кволо.
А у птахів – немає сліз.
Високим злетом плаче голос,
А тіло клякне при землі.
Хтось відволік творця і ката –
І він забув, коли творив,
Що їй судилося літати
І шаленіти між вітрів…
Не знаю, може так і треба.
А погляд, погляд же кричить:
- О, дайте, дайте трохи неба
Моїй розкриленій душі!

 

ІV.Бери мене, вітре!
Я довго була сліпа.
Та тільки вночі
пекли і боліли крила.
Купай мене, небо,
в твоїх золотих снопах!
Візьми моє тіло –
Прозоре… І вільне, вільне!
Спали мене, сонце!
Я тут! Я воскресну – знов!
Дивись в мої очі:
я вже не боюся світла.
Відчуй, як нестямно
п’янким золотим вином
У крилах моїх
вібрує й дзвенить повітря.
Бери мене, вітре!
Я прагну нових безумств.
Я хочу напитись
твоєї терпкої сили!..
Я знаю, він тужить –
десь там далеко, внизу –
Такий маленький-маленький.
І зовсім безкрилий.

Детальніше в цій категорії: « Це — ностальгія. Паперові сани »

Мій настрій

son-travaТака тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...