1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
20 січня 2021

Паперові сани

Оцінити
(1 голос)

Запряжу паперові сани,
Поганятиму ручкою.
Ой поїду до баби Оксани
На заручини.

Не по той бік ріки —
Повз дерева-роки:
— Н-но!
Не кружляють круки,
А свистять парубки —
Аж дзвенить вікно.
Не сховають убори стану!..
Розкажу хоч уривками,
Як сусідка баба Оксана
Була дівкою.
Чи не кращою
На всій вулиці.
Парубків було!..
Призабулося:
Давні буквиці,
Давня грамота…
Дай Бог пам’яті!
Й летять роки і покоси,
Місяць блимає…
А були ж у Оксани коси —
В дві руки мої!..
Ой комусь вони
Зав’язали світ,
У густій траві
Загубився слід.
“Ой ти , дівчино, зарученая…”
Давно було це. Коли — не знаю.
Щось порожньо в дворі Оксанинім:
Чи не в гості поїхала?
Повернуся. Зустріне сани
Тільки віхола.
Перед Богом стають.
Дивне таїнство.
Чи не в юнь свою
Повертаються?
Вже не треба ні слів, ні шани —
Лиш пишатись онучкою.
Запряжу паперові сани,
Поганятиму ручкою.

Детальніше в цій категорії: « Крила Ти не зумієш відшукати »

Мій настрій

son-travaТака тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...