20 грудня 2021

В розжареному міднім казані

Друк
Оцінити
(1 голос)

В розжареному міднім казані
Пустелі, що лежить під небом сивим,
Смугастою краплиною на дні
Котився подорожній. То не диво —
Там все як слід. Нічого, що один,
Він почувався сильним та величним:
— Я світ скорю! Стопчу ногами крин
в саду Едема. Все воно — не вічне!..
Із мрій своїх він вибудував дах,
лиш небо чуло зчинений ним галас —
він був жебрак. Але в його очах
вже щось ніким не бачене стояло.
Він шив одежу з полисків заграв,
він сам не знав ні дому, ані роду, —
та мозок вже думками достигав,
пульсуючи небаченим ще плодом.
І в час, коли скотився сонця гонг,
із котроїсь там випавши долоні,
насіння впало долі. І його
пустеля прийняла в одвічне лоно.
Відтоді, як лишили райський сад
Адам і Єва, — все іде по колу.
І він як всі, от і прийшов назад,
туди, де думка викотилась долі.
А там — лише піски, піски, піски,
зрівнявши найвеличніше і нице,
лежать, на сонце дивляться віки,
мовчать — і зберігають таємниці.

Останнє від administrator

Повернутись нагору