Будемо бавитись в ладки і хованки,
Будемо мріяти – наче колись:
От, мовляв, зорі і коник підкований,
Верби, калини, тепло ковили...
Як воно мріялось – легко, закохано.
Пальці й вуста ворожили слова.
Ночі без сну не томили нітрохи нас...
Думаю зараз: чи я ще жива?
Відповідь є, та чи варто запитувать:
Просто забулось, пішло, загуло...
Будемо птахами, будемо квітами.
Так по-дитячому. Як і було.
09.04.04