Ми поєднані вічністю,
та роз’єднані часом.
Причаровані іншими –
не закохані ми.
І зірки не сплітаються
в миготливі прикраси,
Щоб звінчати поєднання
із весною зими.
Бо між нами стіною –
п’ять сторіч із печалі.
Видно, нас розмістили
у віках навмання…
І я бачу крізь сльози:
ти відводиш все далі
По гарячому степу
вороного коня.