Воля згинула – смертю наглою.
Навіть свічку ту – де поставить?
Вікна – настіж. А душі – наглухо.
Жаль, на душах немає ставень.
Причинили би. Причаїлись.
Примудрилися – пережити
І прокинутись – не чиїмись,
Не останнім окрайцем житнім.
Дотерпіли би. Домовчали.
Перетліли – безглуздим глумом,
Утоливши усі печалі
Тих, кому і без нас не сумно.
Відхрестилися б – в нас же діти!
Відмолилися б – по каплицях.
Тільки – людоньки! Як же – жити?
Є порода. Немає криці.
Що кричати – немов у вату.
На майбутнє – немає креслень.
Ми ж не птахи – зазимувати
І вернути у теплу весну
Розщебетаною юрбою
В ніби-звичність і ніби-спокій…
Люди, згляньтеся над собою!
Ви ж – живі! Ну принаймні – поки.
17.08.12
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Спогади – сигаретами в І залишаться - вірші (25.05.22)
- РУДОМУ — ОХОРОНЦЮ НАШОГО ПІД’ЇЗДУ в Сонцетяжіння (21.05.22)
- Це я. Не поспішай мене прощать в Мелодія вічних прощань (21.05.22)
- Характерник в Хортицькі дзвони (19.05.22)
- Гість в Мелодія вічних прощань (16.05.22)
- Мати в Я зроду тут живу (07.05.22)
- Чорнобиль в І залишаться - вірші (26.04.22)