Я маю неприборканого звіра:

Зі мною котрий день живе зневіра.

Змітає пил, чаклує над плитою…

Харчується моєю самотою.

Увечері ляга зі мною в ліжко,

А ранками сичить, мов дика кішка.

Хоч як не дивно, та мене не кривдить.

Лиш каже: – Не чекай. Він знов не прийде.

Я поки сперечаюся хоробро,

Та ба – не йде. Бо їй у мене добре.

Вона – хмарина у моєму небі:

Я знов не дочекалася на тебе.

Та сподіваюсь попри самоту я,

Що прийдеш – і від неї порятуєш.

Наївна і довірлива… Така я.

Я ще чекаю. Все іще чекаю.

А сил – все менше. А зневіра – поруч…

Приходь, коханий. Світ без тебе чорний.

14.09.12