Сотають світло усміхи віконниць.
Дарує сни твоє найкраще літо…
Пощо тобі різець, Пігмаліоне?
Різець мене не в силі оживити.
Печаль творіння – як не усміхайся.
Безсонна ніжність – завше і сьогодні.
Торкають мармур пальці – пальці майстра,
Такий прекрасний. І такий холодний.
А ніч – вона сміється і співає.
А ніч – своє: про пестощі і ласку…
Торкнися вуст. Відчуй, як оживає
Самим тобою витворена казка.
Ми будемо – як боги і як діти
У мить, коли прокинуся твоєю –
Дарунок золотої Афродіти.
Пробуджена тобою Галатея.
22.06.12