І вишніми,
і чорними
Розшарпана вітрами
Жебрачкою у чорному
Дорогою до храму.
Довічною, вмирущою,
В лахмітті і прикрасах
Німою попелюшкою
під вікнами
палацу
Затерплістю терновою -
Вустам, німим уперто
Так боги випробовують,
Постукавши до
смертних
Дзвінкою
неминучістю,
Ранковою росою,
Сопілкою співучою
На радіошансоні
Моїм четвертим
виміром,
Єдиним камертоном,
Тоненькою травиною
На мертвому бетоні
Того ж бетону -
лихо з тим!
Але -
ще будуть квіти…
Тримай мене,
мій прихистку!
Не хочу-оніміти