На межі німоти –
безкінечно повторене слово.
Тиха ніби-луна –
за тобою слідами у ніч.
Місто знає: це ти.
Місто очі твої заціловує.
Але все це мине.
Як під ранок минають вогні.
На межі самоти –
в безкінечність подовжена ніжність.
Понад вміння усі –
розпізнати твій подих і крок.
Просто знати: це ти.
Мій притулок і камінь наріжний.
Тиша всіх голосінь.
І розмов. І відлуння зірок.
На межі мого дня –
опадають дощі і каштани –
Ти. У плюс безкінечність.
У спогадах вуст і долонь.
І таємне знання –
ким укотре почнеться світання –
Допиваючи вечір,
торкає вустами чоло.
08.09.08