1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
22 січня 2018

ЗИМОВІ КВІТИ

Оцінити
(6 голоси)

диптих –роздум

І. ПРЕЛЮД.

Тоді холодний листопад

Сліди заносив падолистом,

Вмирала осінь... втратив сад

Червонне золото намиста.

І бився дощ, мов мокрий птах,

Колишня розкіш облітала,

І зорі плутались в гілках...

Але зимі було замало.

Тоді вона прийшла сама,

І застогнала, і завила,

і одібрала жартома

У осені останні сили.

І білим снігом залягла

Десь у степах, де подих літа,

Приставши вітру до крила,

Літав, і довго запах квітів

Зорів з-під снігу, мов мара,

Туманом теплим линув вгору...

І лиходійниця стара

Казилась: був незримий ворог.

Отак змагалися вони -

Нечутний спогад про колишнє,

Про літнє щастя, смуток, сни –

I бабисько старе, невтішне.

Та літній подих не вмирав,

і квіти пахли, мов улітку,

і навіть спалахи заграв

Зимі нагадували квітку.

Її злютоване єство

Все не могло здолати літа,

Воно жило. Лиш під Різдво

Умер останній запах квітів.

Та, висохлі, вони самі

Жили, мов на морозі дужчі...

Так спало літо у зимі –

Нескорене і невмируще

 

II. ФАНТАЗІЯ.

 

Одного разу в тихий сад

Злетіла зірка малинова.

Була зима двокольорова

I був не час на зорепад.

Чи заблукала у світах,

Далеких і незрозумілих,

Але у мертвий сад спустилась –

Неначе злинув дивний птах.

Її проміння, наче крила,

Розкрилось, сиплючи вогонь...

Від дотику легких долонь

Замерзлі віти квіт розкрили,

І сад зацвів. Замерзлий сад! –

І пахощі злили отруту.

Немовби так повинно бути,

Запанував чудний безлад:

Зливали пахощі жагу,

Носились пелюстки, мов сльози...

Але від дотику морозу

Померли квіти на снігу,

І згасла зірка, квилив вітер:

– Як жаль! Не знала ти сама,

Що може квітнути зима,

Та без весни вмирають квіти.

Березень 1993