А що ввижалося мені —
Не очманілій ще від світу —
На сінниках котрогось літа,
Під мерехтіння теплих снів?—
Чи тупотіла череда,
Чи дикі орди мчали днями?..
Духмяно марилось піснями,
З яких і слова не згадать.
Вже й вечір нас на сінниках
Ішов шукати: що то діти!
Ми брали місяць — присвітити,
Аби, бува, не заблукать.
І свічка місяця в руці
Хилилась сплавлено і сонно.
Ішла зоря попідвіконню,
Кололи шибу промінці.
Спитай годинник — скаже: “так!” —
Мовляв, згадай, мовляв, не бійся!..
В вікно погляну — де той місяць!
Далеко місяць. Не дістать.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- РУДОМУ — ОХОРОНЦЮ НАШОГО ПІД’ЇЗДУ в Сонцетяжіння (21.05.22)
- Це я. Не поспішай мене прощать в Мелодія вічних прощань (21.05.22)
- Характерник в Хортицькі дзвони (19.05.22)
- Гість в Мелодія вічних прощань (16.05.22)
- Мати в Я зроду тут живу (07.05.22)
- Чорнобиль в І залишаться - вірші (26.04.22)
- На небі з квіту черешень в Мелодія вічних прощань (25.04.22)