1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Перепустка в вирій

Перепустка в вирій (65)

Темп нашого існування - космічно шалений. У намаганні встигнути, зловити, осягти неосяжне ми підганяємо самі себе: швидше! швидше! Що там  подумати - просто зупинитися й побачити щось окрім намічених цілей і то годі. Але іноді таки зупиняєшся. Озираєшся здивовано і  пригадуєш: душі народжуються крилатими. І вони прагнуть своєї природної стихії, свого неба. А світ, як і за часів Григорія Саввича, ловить. А побут плете такі зручні тенета! І іноді почуваєшся таким знекриленим, що, здається, для того, щоб податись у вирій - і то потрібна віза. Чи хоча б перепустка. Кожному - своя.

Існування в пейзажі зимовому. Заяложена тема. Ми з зимою сьогодні домовились – Ми існуєм окремо. Я тому не питатиму дозволу, Щоб по снігу – та й мимо. Не кажіть, що ви щось запідозрили – Я закохана в зиму. Я закохана в ранки, де паморозь Нам говорить: грішили – простилось. І у зиму у голосі маминім – Хоч мене й не…
Здається, все просто – а як умістилось: Чекаю на гостей – Для них і гостинець. Для того, хто Путнє шукає – і тут Ні жодної з таєн: Для того є – Путь. А ще б не забути, бува про Дорогу… Цикуту, спокуту – бува дорогого І справді попросить. А дойдеш – у Спокій Та як не назви – починається кроку.…
Сторінка 1 з 2