Коли-небудь, не зараз,із потяга встану.У вогонь привітаннячервоних гвоздикЯ занурюсь повільно,немов у світання,Вип’ю погляда синього,наче води.   Так по-змовницьки глянутьдерева безлисті,І пророчо гойднетьсяторішня трава…Будем ввечері зновупервісні і чисті, —Це лиш наша робота —Коханців вдавать.   Ах, ми бідні акторибродячого цирку,Ми — веселого світупечальні пажі.То не місяць над нами —мандаринова шкіркаПоміж криги і снігусамотньо лежить.   В нашій трупі маленькійще маса вакансій:Кожен…