1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Хортицькі дзвони

Хортицькі дзвони (28)

Колись давно він жив у тім селі,Де стигнуть в небі сполохи лелечі.Він був поетом: сіть звичайних слів,Як мантія, йому вкривала плечі.   Спитаєте: «Де твори?» А нема, –Ті вірші не помацаєш руками.Була його поезія німа –Отож і не розчули за віками.   Дорослим він здававсь жахливим сном,Марою, що втрача ночами тіло,Його взивали стиха чаклуном,Хоч навіть в чорта вірить не хотіли.…
Не розтулити спеченi вуста,I попiл полину спада пiд ноги.Над степом потолоченим лiтаНечутний стогiн.   Стихає плач. I блякне бiль в очах,I сонце встигло висушити коси,За кожним кроком падають на шляхЧервонi роси.   Чи сповнено приреченiсть лиху?В степу безмежнiм тане след кривавий.Ростуть услiд на Чорному шляхуЧервонi трави.