1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Проза
І все-таки я вирішила їх Вам писати. Не слати, звісно. Можливо, жінкам такого віку варто просто вести щоденник. Перечитавши попередньо «Життя» Мопассана. І погодившись із фінальною фразою. Але… Я точно…
Востаннє тебе попереджали років зо п’ять тому. Тоді ти ще вперто відмовлялась бути дорослою...Отже... Ти знала точно: головне – бути тим, що... Чи не так. Головне – бути тим, хто...Ні.…
Обтинаючи пуповину, знають: так має бути. Знають напевно. Лишень забули зі мною поговорити. Агов! Люди! Ну. Так нечесно!.. Да ладно. Якось уже. Тільки – земле моя ханаанська! – як щодо…
Тут – павутиння. Прозоре й легке павутиння бабиного літа. Леткі нитки нічого. Казкові палаци усіх сплячих красунь – жвавіші.О, так. Тиша. Спокій. Затишок. Так легко – увійти у казку. Так…
Чи бачили ви коли-небудь ніч у маленькому, загубленому серед степів хуторці, коли тиша здається повною по вінця чарою, яку несуть обережно, не дихаючи, щоб не пролити? Спека робить повітря відчутним…
Ходить по землі Людина, радіє сумує – одним словом,живе. І відчуває, що вона сильна, що міцно-міцно тримаєїї ота золота ниточка, що тягнеться до чарівного мотка,в якому початок і кінець її…
Можливо, хтось уже чув печальну мелодію подібних слів у своєму серці. Для нього вона пролунає, мов знайома тужна оповідь про те, що могло б стати щасливим сміхом, а стало натомість…
Дихання бога, що спить.Мені простіше. Я називаю це анабіозом.Бог, що спить,тихо тримає у стиснених пальцяхнитки-линви-потоки? –людей, що належать йомуза правом со-творіння.Просто: вдих – і осьлюди згадують спрямування,рух-дихання-життя.Видих.І спокійно стишуються,у ватяну…
Я так і бачу їх – тонюнькі вервечки валіз, торбинок, лантухів: тягнуться, струменять, збігаючись до центра, мов вулички у старовинних містах. Здійснюють паломництво, напоєні по ручки, вервечки і зав’язки шорстким…
Відчинила двері і здивовано відступила, пропускаючи несподіваного гостя. Подумала мимохідь про халатик, притримуваний на грудях руками – не любила одежі, надто коли працювала, тож тримала поруч – хіба на випадок…
Сторінка 1 з 4