1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Проза
Тихо! Іде дощ! Таке оголошення вивішено нарешті на фасадах божевільного від спеки міста. Воно розкошує, підставивши незграбне, закуте в бетонний панцир могутнє тіло батогам струменів холодної, жорстоко-нестримної зливи. Будинки вперше…
І все-таки я вирішила їх Вам писати. Не слати, звісно. Можливо, жінкам такого віку варто просто вести щоденник. Перечитавши попередньо «Життя» Мопассана. І погодившись із фінальною фразою. Але… Я точно…
Заходити в море – ніби розпочинати кохатися: воно цілує по черзі кожен міліметр шкіри аж до кінчиків пальців, воно оксамитово пестить ступні і врешті обіймає – ніжно й водночас сильно:…
Сплачую данину місту: п’ю каву.Асфальт пахне смогом і безвихіддю.Шосте відчуття підказує шлях.Записник диктує остогидлий маршрут.Трамваї навіюють сон.Сонце розпеченими голками впивається в тіло.Як вас звуть, незнайомко?..Хіба ж я знаю...Суголосся важливих до…
Блукаючи островом, розминаю в пальцях пучечок чебрецю...Бодай запах, бодай найменший віддих минувшини...Така безпорадність – тут, серед безмежжя безпам’яті...«Серце України»...Наспортовані туристи з оберемками духмяних трав.Вишуканих форм авто серед зеленого божевілля Хортиці.Автентичний…
День був довгим, прозорим і важким, немов медова краплина. Вранці він повільно перекотився через вінця сивого присмерку – і звідтоді ніяк не зважувався впасти нарешті в простягнуті долоні вечора. В…
То були дивні стосунки: ти казав, що я нагадую тобі дорогу, що кличе в невідоме. Не має значення, близьке чи далеке. Головне, що кличе. Я відповідала, що надто довго їхала…
Що сталося? Анічогісінько. Ми сиділи – я і тиша – у звичайнісінькій міській квартирі і пили каву: я – з маленької порцелянової чашки, вона – з загуслого коричнюватого повітря над…
Як благословення Боже, як прокляття – За які чесноти, за які гріхи? – Твоє місто, твоя невідворотність. Ти можеш марити готикою і бароко Львівської казки, Ти можеш подумки сходити пішки…
Степ... немов праматерія, з якої творяться віки нашої історії (сліпучий міф. чорне тло реальності), щоб знову розчинитися у ньому, коли прийде час.Так скажу, брате мій, сестро моя:степ єси і у…
Сторінка 1 з 2