Така недбалість уві сні,
Що хоч зірвися – і прокинься.
І кривить мордочки смішні
Моє безжалісне дитинство:
Іще не відає гріха –
Терпке, закохане, брунатне...
Все більше маминих зітхань
Нечутно ходить по кімнатах.
І цих непрошених гостин
Не перебути, поки віку.
- Перерости! Перерости!
Впусти розважливість у вікна!
Але вино уже гірчить.
І сум. І ранки вже морозні.
І тужать мамині плачі
В дощах, невчасних, як дорослість.
2.10.2000 р.