Ти сумуєш, моє серце,
що дощі ідуть холодні?
Ти ж бо знаєш, що веселка –
то коромисло Господнє.
За дощем проходить далі
і несе, немов два міхи:
Ув однім цебрі – печалі,
а у іншому – утіхи.
Ти ж бо знаєш: хмари в небі –
просто думає Всевишній.
Чорні хмари – невеселі,
ну а білі – думи втішні.
А іще ти, певно, знаєш:
пасма холоду ночами…
Певно, в сад лисиця-осінь
прокрадається дощами.
Ну а що вони холодні –
не сумуй. Зате нечасті.
Є й для нас дещиця щастя
на коромислі Господнім.
6.10.07