Така тендітна тиша поміж нами –
Нечутний сміх гірського кришталю.
Вона дзвенить стривоженими снами
Від «Ну, привіт!» до просто – «Я люблю».
У ній відбитком – ніжність опівнічна
І всі слова, що в поглядах мовчать...
Такі вже ми, моя незвична звичко, –
Непевна певність. Сонячна печаль.
Таке мовчання – майже невагоме
Сполоханою пташкою летить.
І я вже вдома – майже як не вдома.
Як сталося, що мій притулок – ти?
Що наших снів блукати берегами
Я полюбила більше від світань?
Твої вагання… І мої вагання…
Й одна на двох уже-не-самота.
Та прийде мить – і облетить полуда.
Вона вже близько ця тривожна мить –
Незвична звичка. Небуденний будень.
Непевна певність завтрашнього – «ми».
19.06.12