1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

IV. Замирення

Оцінити
(9 голоси)

Що сталося? Анічогісінько.

Ми сиділи - я і тиша - у звичайнісінькій міській квартирі і пили каву: я - з маленької порцелянової чашки, вона - з загуслого коричневого повітря над нею. У нас була нагода посидіти так: сьогодні нарешті померла наша ворожнеча.

...Тиша ніколи мене не любила - надто вже гамірно я жила, надто вже приятелювала з її запеклим ворогом - галасом. А втім, у неї мій характер - найчастіше вона ворогує саме з тим, кого любить. Отож, я думаю, це були звичайні ревнощі. Але сьогодні їм настав край. Між нами: я не думала, що це можливо, проте...З її боку було так шляхетно запропонувати мені свою надійність і спокій саме в ту мить, воли я вже не знала, де подітись.

І от ми мовчимо вдвох, замирені і настроєні на мрійний лад. Сивий подих кави розповзається по кімнаті, заповнюючи собою повітря, даруючи йому теплий коричневий присмак. Спокій м’яко охоплює мене - і я відключаю телефон, підкоряючись нашій німій угоді. Потім, щоб зробити їй приємне, я зачиняю кватирку і зупиняю розмірену монотонну промову безпорадно-балакучого стінного годинника. Час зупиняється. Ми сидимо непорушно, побоюючись порушити дивну раптову єдність, що виникла між нами, і я майже фізично відчуваю її усміх.

Все навколо нас втрачає реальні контури, безшумно похитується фіранка, і я повільно розчиняюся з густому ароматі кави...

Що сталося? Анічогісінько. Просто сьогодні я і тиша святкуємо наше замирення.

Детальніше в цій категорії: « ІІІ. І нема дороги назад...