"Матір Божа простелила свій плащ,
і по ньому піднялися на небо козаки, що не схотіли вбивати своїх братів".
/з народного переказу/
БАЛАДА ПРО БРАТІВ
В чорний рік то було,
Як земля розверзлась зі стоном,
Щоб прийняти до себе
Дітей невгамовних тіла.
Скільки спокій знайшло
У заболенім змученім лоні!
Кожен в землю забрав
Два надломлених білих крила.
Хто грішив весь свій вік,
Хто безгрішним прожив на сім світі -
Всі зрівнялися в час,
Коли заздрили мертвим живі.
Одновірці, брати в землю падали поруч, убиті,
І червоні річки
На весь степ розливались в траві.
"Як же можна! Брати!" –
Болем думка у груди вколола,
Хтось спинився, зламавши
Чітку послідовність рядів...
І, зблиснувши востаннє;
В єдинім пориві, додолу
Опустилися шаблі,
Незганьблені кров’ю братів.
"Краще вмерти самим!" –
І стояли, чекаючи смерті,
І не бачили сяйва,
Що їх у повітря звало.
А на хмарі Пречиста
Стояла, обійми простерши,
І злилися у погляді
Ніжність, скорбота й тепло.
Весна 1991