Іноді хочеться бути
і от такою, й такою ще.
Іноді хочеться стати
аж такою красивою.
І вже ніколи в світі –
не запасним летовищем.
І ні за які гроші –
мудрою, хоч і сивою.
Іноді просто мріється –
мрії так легко родяться.
Так собі – уявляється
буде. І навіть так іще.
І набридає вабити
розумом, а не вродою.
так іще часом хочеться
юного світу пахощів!
Так воно і блукається –
мріями і безсоннями.
Схлипами безголосими
так воно і мандрується…
Але лише ім’я моє
мовиш вустами сонними –
Якось стає однаково, –
вишнє усе чи суєтне.
І вже мені фіалково –
в Жмеринці, а чи в Даласі.
Хай би уже й в Крижополі –
тільки би не минулося
Світло, яким в очах твоїх
ранками прокидаюся,
Радість, якою в усміху
я зустрічаю вулиці.
Міста, в якому ти тепер,
міста, в якому я тебе
Грію поміж долонями,
не відпускаю з вуст моїх…
Знаєш, того, що хочеться,
я уже не боятимусь –
Вперше й навік прокинувшись
нашого ранку усміхом.
03.07.12