1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Тиша

Оцінити
(1 голос)

Що сталося? Анічогісінько.

Ми сиділи – я і тиша – у звичайнісінькій міській квартирі і пили каву: я – з маленької порцелянової чашки, вона – з загуслого коричнюватого повітря над нею. У нас була нагода посидіти так: сьогодні нарешті померла наша ворожнеча.

...Тиша ніколи мене не любила: надто гамірно я жила, надто вже приятелювала з її запеклим ворогом – галасом. А втім, у неї мій характер – найчастіше вона ворогує са́ме з тим, кого любить. Отож, я думаю, це були звичайні ревнощі. Але сьогодні їм настав край. Між нами: я не думала, що це можливо, проте... З її боку було так шляхетно запропонувати мені свою надійність і спокій са́ме в ту мить, коли я вже не знала, де подітись.

І от ми мовчимо вдвох, замирені й налаштовані на мрійний лад. Сивий подих кави розповзається по кімнаті, заповнюючи собою повітря, даруючи йому теплий коричневий присмак. Спокій м’яко охоплює мене – і я вимикаю телефон, підкоряючись нашій німій угоді. Потім, щоб зробити їй приємне, я зачиняю кватирку і зупиняю розмірену монотонну промову безпорадно-балакучого стінного годинника. Час зупиняється. Ми сидимо непорушно, побоюючись порушити дивну раптову єдність, що виникла між нами, і я майже фізично відчуваю її усміх.

Все навколо втрачає реальні контури, безшумно похитується фіранка, і я поволі розчиняюся в густому ароматі кави...

Що сталося? Анічогісінько. Просто сьогодні я і тиша святкуємо наше замирення.

Детальніше в цій категорії: « Твоє місто ТО БУЛИ ДИВНІ СТОСУНКИ »