1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

І до тебе знову прийде літо

Оцінити
(1 голос)

День був довгим, прозорим і важким, немов медова краплина. Вранці він повільно перекотився через вінця сивого присмерку – і звідтоді ніяк не зважувався впасти нарешті в простягнуті долоні вечора.

В його довгастому переливі повільно перекочувалися розкішні барви – всі, які тільки є серед косметичних таємниць ранньої осені. Їх було безліч, бо, як і кожна жінка, осінь, втративши золотавий пилок юності, все ще ховалася зі своїм віком. Засипала чорні зморшки ріллі золотавою пудрою листя, фарбувала і його саме́, вмираюче, у фантастичні кольори: хай смерть, але яка пишна!.. Закутувала напівоголене гілля таємничим серпанком туману, залишаючись загадковою й чарівною, як і в перші свої, найкращі дні.

Ти йдеш – і вона залицяється до тебе, кокетує, сліпить очі трохи штучною, проте пишною, бездоганно наведеною красою. Темномідяна її кров наче зливається з твоєю і пульсує, пульсує у скронях твоїх і сивих скронях дня, що жовтим мідяником грушевого листка котиться, гнаний вітром часу, ген за обрій.

Але не захоплюйся холодною красою! Хай смутковий, теплий спогад літа береже твоє ще непевне серце від згубних чар. Візьми листок у долоні. Чуєш пахощі – тихі, безкровні, зів’ялі? Невже це той самий, що позбожеволював навесні ціле місто буянням терпкого запаху?

От бачиш, вона підступна. Спробуй не вірити їй, і тоді... Тоді тільки до тебе знову прийде літо.

Детальніше в цій категорії: « ТО БУЛИ ДИВНІ СТОСУНКИ Хортиця »