1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Моєму Морю, без якого мене немає

Оцінити
(1 голос)

Заходити в море – ніби розпочинати кохатися: воно цілує по черзі кожен міліметр шкіри аж до кінчиків пальців, воно оксамитово пестить ступні і врешті обіймає – ніжно й водночас сильно: не втечеш. Воно приймає в себе й починає гойдати, наслухаючи ритм: вгору-вниз, вдих-видих… аж допоки ви не зливаєтеся в одне заобрійне, неозоре все. Перевертаєшся на спину. Примружуєшся і, всією шкірою відчуваючи його, раптом усвідомлюєш: вдих – вгору – видих – вниз – вдих – вгору… Ваше спільне дихання підносить і жбурляє вниз. Вдих – нагору, у небо, видих – вниз, углиб. Але ритм завжди той самий. Головне, щоб дихання залишалося рівним. Бо це – не мета, не засіб і не спосіб. Це і є буття як воно є. Дихання-в-собі. І тільки твій подих спрямовує тебе вгору – вниз. І знову. І ще. І завжди. Це – закон. Дихати глибоко – перебувати посеред шторму. Дихати ледь чутно, мов у сні, – приколисувати пульс свого буття. Перевертаєшся, припадаєш до нього обличчям, затамовуєш подих. І усвідомлюєш: ритм завжди лишається той самий. Хвиля – набігає – нагору, хвиля – відходить – вниз. Головне – вчасно вдихнути, аби не втратити відчуття себе. Адже це так легко: підкоритися, розчинитися, вколисатися і залишитися лише відголоском гойдання хвиль. Але, кохаючись, варто лишатися вдвох, варто триматися спільно віднайдених переплітань ритмів і подихів. І відчувати солоною шкірою навіть на відстані серце – биття – пульс: вдих – вгору – видих – вниз – вдих – вгору… Пообіцяй мені завжди лишати на березі місце для наших слідів, моє серце-у-хвилі!..

3.08.08

Мій настрій

son-travaТака тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...