Тихо! Іде дощ!

Друк
Оцінити
(1 голос)

Тихо! Іде дощ!

Таке оголошення вивішено нарешті на фасадах божевільного від спеки міста. Воно розкошує, підставивши незграбне, закуте в бетонний панцир могутнє тіло батогам струменів холодної, жорстоко-нестримної зливи. Будинки вперше слухають музику – найсолодшу в світі музику дощу. Первісне буяння стихій їх не лякає. Жовтими квадратастими очима вдивляється цей індустріальний Аргус у мокре своє майбутнє, і усміх, подібний до щасливого, кривить вуста вулиць.

Мокрі-мокрісінькі, хоч викручуй, хвости димів мішаються з хмарами і розчиняються в темному небі.

Ріки затоплюють тролейбусні зупинки й острівці газонів.

Осінь у розкішному шаленстві. Не чути ані трамвайних дзвоників, ані шуму машин, ані слів. Тільки – дощ.

Щасливі очі людей сяють так, що відпадає потреба у сонці на ці дні. Перехожі ховаються під парасолі – щасливі. Лише забудькуваті бабусі, неуважні професори та безтурботні студенти мокнуть з філософським і також щасливим виглядом.

А той, хто не розуміє, чому у нього такий чудовий настрій, хай ховається вдома. Тільки без галасу. Тихо!

Музику, маестро, найсолодшу у світі музику дощу!

Останнє від

Повернутись нагору