Ти взагалі якщо й бачив – точно не мене.
Ти не знаєш мене – такою:
Згори до моря, вистрибця, запасний купальник…
І на балконі – лейзі – доморощений коктейль – теж навряд чи.
Золотий хлопчик. Ідеальні дівчатка. Місце і час. Музика і тексти. Хто – де.
Я вже майже знаю, яка вона, та вітальня, де я – господиня.
Вітальня. Далі – тераса. Далі – море.
Сіль, сонце і спокій.
Неквапне молоде вино.
Сонне відчуття дихання стихії – поруч.
І я – тобі дарунком: відкрито, що можна. Прикрито, де треба. Кепка. Майка. Шорти. Ноги в першій золотій засмазі. Геніальна звичка забрідати у ще холодне море. Повільні, легкі рухи та дотики. Холодні вина. Гарячі ночі. Цілий світ, що лише – наш.
І коли я повертаюся, то шкодую навіть не за втраченим раєм. А за тим, що ти – не бачив мене – такою.
8.10.08