1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Вічна колиска любові

Оцінити
(1 голос)

Ходить по землі Людина, радіє сумує – одним словом,
живе. І відчуває, що вона сильна, що міцно-міцно тримає
її ота золота ниточка, що тягнеться до чарівного мотка,
в якому початок і кінець її світу – до рідної оселі, до
найдорожчих у світі людей, чиї ніжні й тривожні очі з
любов’ю стежать за нею, пестять голублячим поглядом з
самого-самого малечку і поки стане її віку.
Колиско моя! Тиха, світла радосте мого дитинства! Як
мало цінуємо ми той час, коли два теплі крила – мамині
руки – здатні затулити нас від усіх жахів і жалів світу, а
батькові – сильні й мужні – підтримати, підштовхнути,
провести у той великий світ, що йому немає ані кінця, ні
краю.
Ніколи вповні не осягнути нам цього маленького
Всесвіту! Колись, у давні часи, народ наш склав колядку, що
закінчувалася так: Ясний місяць - пан господар,
Красне Сонце - його жінка,
Дрібні зірки – його дітки.
Три гілки Дерева життя, основа міні-Космосу, що
містить в собі цілий світ – ось що таке сім’я.
Роде мій! Величний діда-прадіда своєю любов’ю,
ти любов цю передав нам у спадок. Любов – найбільша
сила, найнезламніша опора, неопалима купина, на якій
тримається сім’я, і суспільство, і саме життя. Витоки тої
любові – у пісні, що в кров нашу лине з материнським
молоком, у мудрім слові діда й батька, в казці, отій, що в
дитинстві срібним струмочком ллється до тебе од бабусі,
і що її як найцінніший скарб ти подаруєш своїй дитині на
добру долю, і в тихому світлі, яким сяє саме слово - сім ’я,
родина…
Вона врятує тебе у мить, коли сама земля розвернеться
під тобою, вона стане тим місточком, яким ти підеш далі у
цей, такий жорстокий іноді, світ.
«Сім Я» – таким був прадавній зміст, і недаремно мудрі
пращури наші ввели у цю назву магічне число, що є знаком
Божественного начала. Це було те неподільне, на якому
будувалося світосприйняття людини, вся її уява про світ.
Саме сім’я дарує нам всі шляхи, якими ми можемо піти
від рідного порогу, щоб потім вернути назад і замкнути
коло – вічне коло життя. Бо саме тут народжуються для
людини любов і ненависть, правда і кривда, біле і чорне,
тлінне і невмируще.
І коли я бачу дитину, для якої слово сім’я таке ж
казкове, як Тридев’яте Царство, мені боляче, бо це
видовище жахливіше, ніж жебракування в переході –
Людина, якій бракує звичайного родинного тепла, якій не
вистачає отого єдиного, що тримає нас на світі.
Люди! Не шкодуйте ніжності для наших найрідніших,
найближчих, найдорожчих! Кажімо їм про свою любов,
щоб так само відчувати їхню у відповідь. Це те, що врятує
нас від війни і розбрату, від усіх жахів на землі. Адже міцна,
любляча сім’я – основа сильної держави, символ нашого
народу, для якого родина споконвіку була священною, а
найбільшим гріхом вважався гріх проти своїх рідних.
До своєї сім’ї, своєї крові – це був чи не найсильніший
потяг людини ще з первісних часів, коли люди вперше
зрозуміли, що дерево буде квітнути тоді, коли всі-всі
гілочки живитимуться від одного кореня, що сягає далеко в
глибину віків.
Чуєте: «Ой, роде наш красний,
Роде наш прекрасний…»?
Це теж про сім’ю. І про нашу землю – співучу нашу
матір. Будьмо ж родиною – великою, складеною з менших,
міцною, люблячою – і ми пребудемо в віках, бо ми були,
є і будемо вічні в своїй пісні, в своїй любові і в своїй прекрасній невмирущій родині.

Детальніше в цій категорії: « Убивця Ноктюрн »

Мій настрій

son-travaТака тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...