1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Ноктюрн

Оцінити
(2 голоси)

Чи бачили ви коли-небудь ніч у маленькому, загубленому серед степів хуторці, коли тиша здається повною по вінця чарою, яку несуть обережно, не дихаючи, щоб не пролити? Спека робить повітря відчутним і пружним, майже живим. Здається, воно підтримує тебе ніжними руками друга. Ах, яка промовиста тиша навколо! Ти знаєш, про що вона мовчить, які звуки застигли у ній, готові прокинутись від найменшого руху, яким гойдне невидиму колиску вітерець. І ні душі навколо. Лише ти. І ніч. Вітерець сховався кудись, і сонний став здається вкритим прозорою кригою, пластичною і рухливою, або дзеркалом, що його, певно, загубила ніч, коли розчісувала вітерцем зоряні коси, і зорі сипалися на землю, здійснюючи наші бажання. Тихо навколо. І здається, ніби ти один не спиш, впиваючи в себе красу цієї дивної, небаченої ночі. Але ти помиляєшся, бо десь там, на іншому кутку хутора, тихим світлом живе віконце, пробиваючи морок ночі, розвіюючи чари. А може, навіюючи їх? То ж бо хтось іще не має сну через оцю незбагненну, феєричну красу. І зорі угорі пересміюються, байдужі до наших минулих і майбутніх чвар, до наших маленьких таємниць, до того, що, може, хтось підслуховує, піддивляється і хоче стати ближчим до них на мить... Марно. Ти – лише травинка цього неосяжного, заобрійного степу, ти незначний і недовговічний під цим небом, як п’янкі пахощі степових трав. А зорі віками дивляться згори на цей благословенний куточок, твою колиску, твою матір, твоє життя, тепло любові у твоєму серці. Ти – дитина цієї землі, як і вона – твоя. І розгублений нічний метелик, і коник, співець теплих степових ночей, і оці верби – усе це в тобі. Ти і вони, та ще ця ніч посвячені у найбільшу таїну світу – можна не любити навіть і саме́ життя, але з цією землею ти пов’язаний навіки під всевідаючим оком Всесвіту. І єдине, що ніколи не зміниться, єдине, що непідвладне ні людям, ні часу, ні вічності – любов до своєї, кожною піщинкою дорогої тобі землі.

"У пошуках себе". Мандрівки (нотатки). Есеї"

живопис: О.Шупляк

Детальніше в цій категорії: « Вічна колиска любові Терня моє »