Терня моє

Друк
Оцінити
(2 голоси)

Тут – павутиння. Прозоре й легке павутиння бабиного літа. Леткі нитки нічого. Казкові палаци усіх сплячих красунь – жвавіші.
О, так. Тиша. Спокій. Затишок. Так легко – увійти у казку. Так легко – зробити все, як належить.
Ви всі, засинаючи, пригадуєте той – єдиний – раз. Коли павутиння не помічаєш. Коли бачиш лише здичавілі зарості троянд. Коли пахощі бузку блукають поміж віти аж до осінніх холодів. Тільки один-єдиний раз.
І у сні – легке зітхання усього, що спить і бачить ніжність вітру. І відчуває цілунки дощу. І чекає на твої кроки…
Пастка на дурня. Пастка на людину. Пастка на – нарешті! – чоловіка.
За цим порогом – знову світ і всі його казки. За цим порогом – тисячі зачарованих принцес. При цім порозі – недремне павутиння.
Воно знову заплете прозорим мереживом так і не розчакловану ніжність – тої, що вчить бути принцом. Тренажер для героя. Пахощі жимолості і ясмину. Твоя безпам’ятна мрія. Твій безіменний подвиг.
А світ – такий широкий.
І кожній принцесі – лицаря. І кожному дракону – милосердного героя. І кожному дурнику – пів- а то й ціле царство.
Лишень – залиште терня й шипшину. Десь же має бути стежина для героя, який цілує квітку. Героя, якому п’ятнадцять. Героя, який забуде ту, що здається принцесою.
І тільки висохла ягідка, що пахне майже дитинством, терпне при вустах.
Терня моє. Залишся. Непримітним цвітінням весни. І пам’яттю всіх моїх принців.
Навіки твоя – ніби-спляча красуня.

Останнє від

Повернутись нагору