1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Сонцетяжіння

Сонцетяжіння (39)

День перетліє. Змаліє хоробрість.Світло від лампи окреслить мій обрій.Випито склянку. У склянці — крижинки.Зболений спокій самотньої жінки.Тіні химерні — мої охоронці.Перечекати! Побачити сонце!Сяйвом зеленим спалахують очі…О, цей танок при народженні ночі!Байдуже відьмі у місячних шатах —Як викликати, кого викликати:Десь за вікном розчиняеться містоВ срібнім тривожнім бряжчанні мониста.І відхиляє прозору фіранкуБілий танок при народженні ранку
Я люблю тебе так,як не сміють любити інші.Ця любов — не відзнака,і може, тому страшна.Вона тільки і знає,що сліпо родити віршіІ вмирати щовечора,мов викидатись з вікна.Це — любов-самогубство,предтеча того цинізму,Який струїть тебев найсвятішу для тебе мить.Ми впадем, наче листя —обоє впадем донизуУ холодні і мертвідолоні німої зими.Нам недовго страждати —ця крига печально розтане.Ми розчинимось в повені,марно шукаючи днаІ народимось знову,відчувши…