За відсутності дотиків
очі сумують частіше.
За відсутності зустрічей
зріє бажання вином.
І коли ми спиняємось
хоч би на мить серед тиші, -
Ми сплітаємо подихи.
Решта – уже все одно.
І тримаючи в пальцях
тоненьку крижинку реалій,
Відчуваєш, як тане
між нами знерушений лід.
Ми говоримо голосно.
Множимо безвість банально.
І до зустрічі кроки
даруємо змерзлій землі.
Ми звичайно-буденні.
Між нами – ні жодних екзотик.
Лиш затерплі слова
і не явлені вголос чуття.
Не дивись мені в очі.
Хоча б коли стримуєш дотикі.
Так стаються птахами.
І разом у безвість летять.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)