Пробач, безімення –
для імені,
певно не час –
У чорне й зелене,
два кольори
імені нас
Пірнаю не в бутлі,
Де вже загіркає
вино –
В минуле й майбутнє,
Що нині здається –
одно
Ти ще пам’ятаєш?
Ми плутали
щітки і сни
Причащені таїнств,
учились
чужої вини
Не пити й не мучать,
Не вчити, як гаяти
дні
Між наших обручок –
дві родинки
в місці однім
Між вірчих граматок –
(Знецінено, певно, усі)
Складною з
граматик –
Невивчена мною фарсі
Все решта –
на нервах.
Але – і це також
мине
Із двох наших
вервиць –
Мій шлях,
що колись – та й
лине
Сувоїв і рурок
хтось коло таки
розіб’є…
Чекай мене,
Юро.
Повінчане
щастя моє.
30.12.12