І таки доведеться хоч злегка торкатися клавіш.
Руки щойно злетіли – не знаю, що прозвучить.
Я боюся всіх нот. Я fermato боюся навіть.
Я творю цю мелодію – подумки, уночі.
Я не знаю вертання. Не виправиш звук, що схибив.
Винуватого пальця відтять не велить закон.
Я до того, як грати, повинна зробити вибір:
Може, питиму соло. Можливо – удвох, в унісон.
Але щойно торкнешся хоча би подумки клавіш –
Торуватиме музика шлях до злітання сама.
Я тебе не боюся. Боїшся лиш ти: в тебе – справи.
В тебе – вічна відмазка: забіганий. Діти. Зима.
Тільки музика – в простір. І пальці готові злітати.
І мелодія нас на Цитеру нехай віднесе.
Хай це буде фіналом, але – не початком цитати.
Пальці музику творять. Ти тонеш. З’ясовано все.
6.10.10